На ранніх стадіях сценічна техніка керувалася переважно вручну. Наприклад, у давньогрецьких театрах використовувалися *механічні* пристрої для опускання предметів, тоді як на сценах у Стародавньому Римі використовувалися передні штори, які піднімалися знизу. В епоху Відродження італійський художник Леонардо да Вінчі сконструював обертову сцену для театральних постановок. У Японії виконавець кабукі Намікі Гохей винайшов і використав дерев’яну сцену, що обертається. Під час династії Цін у Китаї на сцені придворних танців використовувалися лебідки, які приводилися людиною-, щоб керувати системами піднімання та опускання виконавців.
З приходом епохи електрики сценічна техніка поступово перейшла на системи з електричним-живленням. Коли електрика набула широкого поширення, як дизайн, так і методи роботи сценічного обладнання зазнали фундаментальних змін.
В останні роки прогрес у комп’ютерних технологіях і цифрових системах керування відкрили нову еру сценічного обладнання. Сучасне сценічне обладнання тепер керується за допомогою комп’ютерних програм, завдяки чому досягається високий ступінь автоматизації та інтелекту завдяки застосуванню таких технологій, як керування ПЛК та синхронізація кількох-двигунів.